Проект підтримав Український культурний фонд. Книга з доповненою реальністю побачила світ у «Видавництві Олександра Савчука» (м. Харків). Варто зазначити, що Вознесенська церква у Березні - одна з трьох церков Чернігівщини, що увійшли до видання-каталогу. Друга розташована в с. Пакуль (Чернігівський район), третя – в с. Нові Млини (Борзнянський район). А загалом книга містить детальний опис, заміри та фото п’яти українських храмів.
Одними з перших побачили, погортали та потримали в руках це унікальне видання та протестували QR-код чернігівські журналісти, що відвідали Березну в рамках престуру. Представники ЗМІ також взяли безпосередню участь у встановленні інформаційного стенду приблизно на тому місці, де колись розташовувалася Вознесенська церква в Березні. Визначити це місце з допомогою старовинних карт і планів містечка зміг чернігівський історик Олександр Бондар.
Як розповів Олександр Савчук, про переважну частину знищених храмів нині можна дізнатися завдяки кресленням і фотографіям Стефана Таранушенка (1889-1976) - харківського дослідника українського дерев’яного храмового будівництва, мистецтвознавця, культуролога та музейника. В 1920-1930 р.р. науковець обстежив і описав сотні сільських церков, які вже за кілька років були безжально зруйновані та втрачені для нащадків. І саме ці доволі точні креслення та якісні фото дозволяють створити сучасні 3D-моделі.
Втрачені храми постають перед нами на екранах смартфонів чи планшетів у різний час доби, при різному освітленні, навіть у кольорі та з передачею текстури будівельних матеріалів.У виданні використовується й оригінальний текст С.Таранушенка, хоча його мова дещо відрізняється від сучасної літературної української мови.
- Ці світлини можна розгядати годинами, - розповідає видавець та ініціатор проекту. - Таранушенко зазначає, що українська дерев’яна церква планувалася архітекторами красивою не лише ззовні, а й з середини. Тому всі інтер’єри надзвичайно гарні, можемо тільки уявити ті відчуття, які мали прихожани, що відвідували ці храми.
До слова, деякі найцінніші ікони Березнянського іконостасу, який був надзвичайно майстерно зроблений, врятував Павло Жолтовський. Нині їх можна побачити в Національному художньому музеї у Києву у загальній експозиції.
- Українська дерев’яна архітектура також передає національний характер, уявлення про красу. Це наша пам'ять, це те, що формує наш світогляд і світосприйняття, - зазначив під час презентації Олександр Савчук. – Храми будувалися переважно безіменними для нас майстрами на замовлення громади села, вони були доволі важливими в житті людей, а деякі з них були без перебільшення справжніми шедеврами світової архітектури.
Наступні презентації книги «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю» відбудуться в Києві, Чернігові, Харкові тощо. Це видання вже можна знайти в обласних і районних бібліотеках, наукових установах і профільних навчальних закладах. Тираж – всього 1000 штук, але згодом можливий друк додаткового накладу. Крім того, в рамках проекту ведуться зйомки лекцій і відеороликів. Вже до кінця березня вони будуть у вільному доступі в Інтернеті, на сторінці проекту в ФБ та на сайті «Видавництва Олександра Савчука».
* * *
Відомості про Вознесенську церкву
Ззовні головними ознаками церкви в Березні були ущільнена зібраність архітектурних форм, міцна ув’язка всіх компонентів будови, динамічне стремління мас догори. З’єднані «аркою», яскраво освітлені вежі-слупи із глибоко затіненою нішею між ними нагадували тому, хто прямував до церкви, урочисту браму. А увійшовши всередину, людина відразу підпадала під владні чари інтер’єру.
Від самого порога її увагу приковував до себе іконостас із чудовим малюванням і золоченим різьбленням. У Березнянській церкві іконостас, хоч і високий, чотириярусний, усе ж таки не закривав собою повністю просвіту з центральної дільниці до вівтаря – для церков Лівобережжя, наголошує Таранушенко, це явище виняткове. Крім того, просвіт між бабинцем і центром тут незвичайно високий. Завдяки цим двом факторам глядач з порога бачив увесь простір центру від підлоги й мало не до початку восьмерика і проникав поглядом у простір вівтарної дільниці аж до ліхтаря.
Таранушенко – і як дослідник, і як поціновувач краси, – не припиняв захоплюватися тим, як сміливо майстер Панас Шолудко сполучає об’єми окремих дільниць у єдиний об’єм, як він розкриває внутрішній простір будови в усіх напрямках – углиб, вшир і вгору, – і буквально «дематеріалізує» вагу будівельного матеріалу. Саме вражаюча, дивовижна легкість Вознесенської церкви в Березні замилувала Таранушенка.
