Відомі люди (депутати міської ради В’ячеслав Лебідь і Марина Рейко, а також підприємець і громадський діяч Андрій Кудабєков та громадський діяч Геннадій Максак) з пов’язками на очах спробували подолати нескладний для зрячої людини маршрут – дістатися від будинку Чернігівської міської ради до бібліотеки ім. В. Короленка. Від журналістів участь в акції взяла Анастасія Яновська. Кожного з учасників експерименту супроводжували «поводирі» - представники ЗМІ. Про свої враження вони розповіли на прес-конференції в бібліотеці ім. В.Короленка.
На сьогодні в Чернігові проживають понад 600 сліпих людей. Сліпі та слабозорі можуть більш-менш безпечно подолати лише декілька пішохідних переходів, обладнаних звуковим сигналом (в центральній частині міста їх немає!). Для дітей з особливими потребами (вади зору) діє всього один дошкільний заклад. Є також спеціальна школа-інтернат (в районі П’яти кутів), де навчаються діти з усієї області. Випускники школи здобувають освіту у вищих навчальних закладах. Однак влаштуватися на роботу для них – величезна проблема. Підприємства дуже неохоче беруть на роботу слабозорих і сліпих людей.
Покращити якість життя дітей з вадами зору має на меті спільний українсько-голландський проект «НА СОНЦІ», що реалізує в нашій області Управління освіти і науки облдержадміністрації. Мова йде про запровадження у навчальний процес індивідуальних планів підтримки, повну соціальну адаптацію цих дітей, а в перспективі - можливість отримати конкурентоспроможну освіту, працювати та заробляти на достойне життя. В рамках цього великого проекту «Аратта» реалізує проект «Голос батьків». Його завдання презентувала громадськості менеджер цього проекту Олена Трубенок.
Так «Голос батьків» прагне об’єднати зусилля батьків слабозорих і сліпих дітей, щоб активніше відстоювати їхні інтереси. «Можна не рахуватися з однією людиною, але нехтувати вимогами організації набагато складніше», - переконана менеджер проекту. Діти і дорослі люди з вадами зору мають право жити повноцінним життям, вільно спілкуватися з друзями. Варто змінити суспільні стереотипи, через які люди з обмеженим зором змушені жити ізольовано, суспільство повинно створити рівні можливості для всіх.
-
Про труднощі, які доводиться долати родинам, де виховуються діти з особливими потребами, розповіли присутнім їх батьки. «Не кожен батько чи мати здатні прийняти недугу дитини. Це може бути позиція великої любові і прагнення розділити долю своєї дитини або позиція неприйняття факту дефекту зору, що може викликати неприйняття і самої дитини, - говорять вони. - Буває, що відсутність знань про особливості психічного та фізичного розвитку дітей з вадами зору не дає нам можливості розвивати дитину. Дехто просто не вірить у потенціал її розвитку. Інколи трагічна ситуація надломлює батьків».
-
Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» батьки є учасникам навчального процесу. Однак насправді їх участь часто обмежується тим, аби привезти дитину до школи і забрати. Батьки переважно не є рівноправними учасниками освітнього процесу, вони не володіють навичками роботи з дітьми з вадами зору, не знають особливостей їхнього розвитку і навчання. Вони не отримують індивідуальну допомогу від шкільного психолога, соціального педагога, медичного спеціаліста. Батьки самі потребують підтримки – інформаційної, психологічної тощо.
Головна проблема сліпоти – це не проблема втрати зору, реальна проблема – це нерозуміння, відсутність можливостей та інформації, - погодилися учасники акції «Крок до світла». «Тож коли ви побачите на вулиці людину з тростиною світлого кольору чи в окулярах з товстими лінзами, заплющить очі хоча б на хвилинку і спробуйте відчути світ так, як відчуває вона», - підсумувала голова правління благодійної організації «Аратта» Вікторія Філатова.
{jcomments on}
