Сьогодні: 17.12.2017
banner468x60

Професор чи професорка? Директор чи директорка? Селищний голова чи селищна голова?

Начальник УДМС України в Чернігівській області Ксенія Лук’янець, директор Центру розвитку місцевого самоврядування Ірина Кудрик, Прилуцький міський голова Ольга Попенко, депутат Чернігівської міської ради Ірина Березинець – назви посад, начебто, цілковито звичні для нашого вуха й ока, якби не одне але… Всі зазначені особи – жінки, відповідно, й назви їх посад варто вживати у жіночому варіанті: начальниця, директорка, міська голова, депутатка. Це нескладно й гендерно виважено! Але на дверях кабінетів цих успішних жінок, на офіційних сайтах, у прес-релізах і публікаціях їхні посади звучать чомусь у чоловічому роді. І навіть наші колеги-журналістки часто вважають, що це правильно. Але чому!? Пошук відповіді на це, здавалося б, просте запитання, викликав бурхливе обговорення учасниць першої медіа-кавярні з гендерної тематики в Чернігові (місцеві чоловіки цей захід прогнозовано проігнорували).

 

Отже, що таке гендерна чутливість журналістики? Чи присутня вона в чернігівських медіа? Хто найчастіше фігурує в публікаціях місцевих видань – жінки чи чоловіки – і при висвітленні яких тем? Що впливає на вибір осіб, які коментують подію чи дають експертну оцінку фактам і явищам? Як розпізнавати і не використовувати стереотипні образи і для чого нам фемінітиви? Свіжим оком на цю проблематику нам допомогли поглянути координаторка Волинського прес-клубу, керівниця проекту «Гендерний простір сучасної журналістики: від теорії до практики» Богдана Стельмах (Луцьк) та координаторка ПУЛу жінок у Чернігівській області Світлана Жимолостнова. А керівниця медіа-центру «Моє-місто (Чернігів)» Вікторія Сидорова поділилися висновками моніторингу 10 чернігівських ЗМІ (детальніше про його результати можна почитати за цим посиланням).

Один із загальних висновків обговорення – наше суспільство досі лишається патріархальним, адже всі ключові посади як на рівні держави, так і на рівні нашого регіону, обласного центру продовжують займати чоловіки. Значить, усі рішення, що впливають на розвиток економіки, стан соціальної сфери, освіту й медицину досі ухвалюють переважно чоловіки. Якщо жінок зараз чимало у малому й середньому бізнесі, то у великому їх досі одиниці.  Така ж тенденція спостерігається у політичних партіях і рухах. Не допомогла навіть 30% квота для жінок у партійних списках на минулих виборах до Верховної ради. «Ми знаємо, який був сплеск, коли з’явилася ця квота, жінок почали запрошувати до партій, активних жінок шукали й цінували, втім, реальна ситуація в політиці й органах влади покращилася не набагато, - зазначає Світлана Жимолостнова. – На сьогодні ми досягли історичного максимуму – 12% жінок у парламенті! Але маємо вимагати, щоб право жінок на владу було закріплено законодавчо. 30% квота має стати обов’язковою! І ту партію, яка не виконує цю вимогу, повинні були зняти з перегонів. Але таких прецедентів, на жаль, не було. Водночас партії скаржилися, що у нас бракує активних і освічених жінок». 

В чому ж проблема? Наші жінки дійсно не достатньо розумні? Чи, може, не достатньо амбіційні? За словами Богдани Стельмах, дається взнаки вплив гендерних стереотипів у нашому суспільстві. «Поширена думка, що жінка в першу чергу має займається своєю родиною, дітками й господарством, бо з дитинства її виховували бути берегинею сімейного вогнища, вміти смачно готувати й прасувати чоловікові сорочки, бо інакше ніхто заміж не візьме, - з гіркотою констатує координаторка Волинського прес-клубу. - Але є й інші чинники: відкрито ніхто й ніколи не скаже, що ти не пройдеш на цю посаду, тому що ти жінка. Так, одним із кроків у вірному напрямку є оця квота на представництво жінок. Але потрібні й наступні кроки: зміни в законах, переворот у світогляді наших чоловіків і жінок, відповідна виважена й гендерно чутлива позиція ЗМІ».

Зокрема, йдеться про гендерний баланс у медіа. Це означає, що за фаховими коментарями будь-яке видання має звертатися як до експертів, так і до експерток. У чернігівських ЗМІ чоловіки поки що значно переважають. Коментуючи результати моніторингу, присутні журналістки зазначили, що їхній вибір часто зумовлений тим, що керівники різноманітних управлінь, департаментів на рівні міста та області – в основному, чоловіки. Тому до них частіше й звертаються. Тож в ході обговорення проблеми народилася пропозиція створити базу місцевих експерток у різних сферах: економіка, енергетика, самоврядування, підприємництво, транспорт, туризм, освіта, культура, охорона здоров’я тощо, аби за потреби до них напряму могли звернутися представники ЗМІ. Крім того, Богдана Стельмах розповіла, що подібні бази вже існують на всеукраїнському рівні. Щоправда, там ще слабо представлені чернігівки.

Гарячу дискусію викликала й тема вживання фемінітивів – назв посад у жіночому роді. З’ясувалося, деякі журналістки та редакторки не готові використовувати їх у своїй практиці. Дехто вважає, що це нібито принижує статус жінок-керівників. І відмовляється їх вживати принципово. А хтось каже: коли ми пишемо в газеті «директорка», «редакторка» чи «депутатка», ця людина інколи навіть ображається. Водночас, зверніть увагу на таку колізію: ми часто говоримо «прибиральниця», а де ж наші прибиральники? Чому в дошкільних закладах у нас нема вихователів, а лише виховательки? Чому в оголошенні про набір до лав поліції запрошують лише кандидатів, хіба йдеться тільки про чоловіків? Невже тут нема мовної й гендерної дискримінації?

«Свідома чи не свідома відмова від вживання фемінітивів – спадок нашого радянського минулого, коли всі були одне одному товаришами, - коментує редакторка районної газети «Наш край» Наталя Бушай. – Зараз ми все частіше вживаємо такі форми на сторінках нашої газети, але, буває, інколи складно найти жіночі відповідники певним посадам. Це, зокрема, військовий, міністр, ректор, доктор наук, фотограф, поет і так далі. Якби у нас був ухвалений новий український правопис, і це було загально прийняте правило, тоді б таких випадків у нас не було». 

- Насправді наша мова – живий організм, вона постійно змінюється й фіксує те, що відбувається у суспільстві. Якщо ми будемо вживати фемінітиви в розмові, в  газетах, то ці зміни відбудуться і в правописі, - підсумовує керівниця проекту «Гендерний простір сучасної журналістики: від теорії до практики» Богдана Стельмах. – У Луцьку ми проводили тренінги для журналістів на гендерну тематику, говорили про торгівлю людьми, адже ця тема теж стосується гендерного питання: від сексуальної торгівлі страждають переважно жінки, а від трудового рабства –чоловіки. Говорили про гендерний баланс у розподілі витрат, гендерне бюджетування в межах родини й міста. Ми постійно працювали з журналістами, і мої колеги, особливо молоді, сьогодні прекрасно розуміються на гендерних питання. І якщо раптом якесь видання починає когось дискримінувати, одразу кажуть: треба реагувати! Звісно, це не питання одного дня, але якщо ми хочемо, аби наше суспільство було рівноправним, аби не дискримінувало жодної людини, в тому числі – за ознакою статі, маємо докладати відповідні зусилля! Жінки будуть ставати видимішими, якщо ми будемо їм у цьому допомагати. І на цьому я хочу особливо наголосити».

Насамкінець зустрічі учасниці обговорення отримали посібник «Гендерна абетка для медіа». Про індекс гендерної чутливості українських медіа та рейтинг областей можна знайти інформацію за цим посиланням.

* * *

Захід відбувався в рамках проекту «Гендерний простір сучасної журналістики: від теорії до практики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки програми «У-Медіа» (Інтерньюз).


  • АНОНСИ ПОДІЙ
  • ПОПУЛЯРНЕ
  • 1
  • 2
  • 3
Prev Next