В нашій країні, на жаль, поширюються захворювання, обумовлені ризикованою поведінкою молоді, як-то: паління, наркоманія та алкоголізм, а через вагітність підлітків їм доводиться рано дорослішати та робити вибір між пологами і абортом, що в подальшому позначається на репродуктивному здоров’ї. Крім того, загрози здоров’ю і навіть життю наших дітей виникають через небезпечні захоплення (наприклад, селфі на дахах багатоповерхівок чи електроопорах, транспорті, що рухається, тощо), через депресії та втрату сенсу життя й моральних орієнтирів, схильність до суїцидів. Це ті щоденні виклики, які ставлять під загрозу існування нашої нації, і на які суспільство має реагувати вчасно й адекватно.
Навіщо підлітки ризикують? Вони експериментують, самостверджуються і досліджують, - переконана психолог, бізнес-тренер, начальник відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Академії ДПтС, керівник Центру психолого-соціальної допомоги «Ресурс» Світлана Ющенко. - Часто високий ризик - це побічний продукт загостреної пізнавальної діяльності. Підліток прагне пізнати себе, спробувати різні стилі життя, показати оточенню, що стає дорослим, підвищити ступінь самостійності. Емоційне реагування мозку підлітка на подразники істотно вище, ніж у дітей і дорослих. Звідси і безпричинні, на наш погляд, вибухи емоцій, образливість та демонстративна поведінка. Підлітки віддають перевагу дії з високим рівнем емоційної напруги, схильні до імпульсивних вчинків, включаючи експерименти з наркотиками та алкоголем. Вони рідко думають про можливі негативні наслідки своєї поведінки і не здатні їх оцінити в повній мірі через свою незрілість.
На думку психологів, розумний ризик є цінним досвідом: так молоді люди визначають і розвивають свою індивідуальність, але їм не завжди вдається залишитися в рамках розумного. Якщо ж наші сини й доньки не підозрюють, що їхня поведінка є небезпечною, завдання дорослих - звести до мінімуму можливі негативні наслідки такої поведінки, а це можливо тільки за умови, якщо між дитиною та батьками є довіра, гарна комунікація та теплий контакт, коли потребам підлітка приділяється належна увага. Ситуація ускладнюється тим, що ризик – у традиціях нашого суспільства, і ми самі, дорослі, часто не готові жити без ризику, самі є недобрим прикладом для наших дітей. У нашому суспільстві вживання алкоголю, як і паління, на жаль, часто вважається нормою. Реальна інформованість молоді про наслідки шкідливих звичок мала. Всього близько 10% підлітків вважають, що ніколи не будуть ризикувати, тому що це неправильно.
Ще одна гостра проблема, що обурила чернігівців – жорстокі бійки між підлітками. «Люди не народжуються жорстокими, ця риса, а жорстокість - риса особистості, що характеризується байдужістю до страждань людей або прагненням завдати їм страждання, набувається під впливом оточення, - переконана психолог-консультант, гештальт-терапевт, доктор фiлософiї, доцент Iнга Субботіна. – Ви напевно помічали, що всі маленькі діти поводяться егоїстично, а найбільш агресивний вік, за твердженням канадських психологів, - це 2,5-3 роки. Справа в тому, що малюк нічого не знає про соціальні норми і заборони, тому від батьків залежить, наскільки їм вдасться виховати в дитині доброзичливість, милосердя, чуйність, вміння співчувати іншому. Саме тому основні причини підліткової жорстокості слід шукати у дитячо-батьківських відносинах та процесі сімейного виховання».
На думку науковця Інги Субботіної, батьки виховують лише власним прикладом. Якщо розповідати дитині про милосердя, а за годину сваритися чи битися, малюк запам’ятає лише конфлікт. І тоді конфліктність, агресивність стане звичним способом його поведінки. Діти, які зазнали жорстокості з боку батьків, також стають схильними до прояву агресії та жорстокості. Причиною формування жорстокості, як не парадоксально, може стати і «сліпа» батьківська любов. Коли батьки надмірно оберігають дитину, нав’язливо про неї піклуються, то нехтують її індивідуальністю та самостійністю. Поступово у дитини зароджується бажання довести своїм батькам, що вона може чинити на свій розсуд і це часто виражається у жорстокій поведінці. Крім того, надмірна батьківська любов, вседозволеність, формує у дитини відчуття безкарності, що теж призводить до деструктивної поведінки. Інший полюс проблеми – байдужість до потреб дитини, ігнорування її думок і бажань.
Увагу на ще одну небезпеку для дітей і підлітків звертає старший викладач ЧНТУ, керівник школи інноваційної освіти «Rainbow» Олена Пономаренко. Це різноманітні гаджети та технології, без яких неможливо уявити сучасний світ: планшети, ноутбуки, мобільні телефони, а також спілкування в соціальних мережах, комп’ютерні ігри. Саме підлітки швидше за будь-якого дорослого орієнтуються в цьому технологічному світі, однак чи завжди використовують для себе на користь?
Спершу хочу зазначити, що сучасне покоління, яке називають покоління Z, кардинально відрізняється від попередніх поклоніть, це електронне покоління, яке за 3-4 роки кардинально змінить ринок професій, буде змінювати всю систему економіки, культури, у них інші потреби, в тому числі – в освіті. Сучасна школа вже не задовольняє ці потреби, тому ми маємо говорити про зміну підходів, - наголошує Олена Пономаренко. – В 21 ст. людина має володіти такими навичками, як знання комп’ютера, іноземні мови, вміти комунікувати, і не тільки в межах міста чи країни. За радянських часів людина як прийшла на роботу, так на одному місці могла пропрацювала все життя, зараз реалії такі, що вона в середньому змінює від 7 до 12 професій. Людині треба знати, як себе презентувати, треба розвиватися упродовж всього життя. І такі можливості нам усім дає Інтернет, онлайн-курси, WEBінари, дистанційне навчання. Водночас, ми маємо навчити дітей правилам безпеки.
В Інтернеті підліток часто шукає нових друзів, нові захоплення, любов. Певною мірою це позбавляє дитину від почуття самотності. Вона ідентифікує себе, вступаючи в різні групи і спільноти, приміряє різні ролі і вирішує, що саме підходить йому, Втім, зворотний бік такого спілкування — відхід від справжнього життя, неможливість налагодити контакти з реальними людьми. Батьків має занепокоїти, коли підліток живе тільки «віртуальним» життям, і крім комп’ютера його нічого не цікавить! Він нібито замикається на своїх переживаннях, перестає ділитися та спілкуватися з рідними, старими друзями, коло його захоплень суттєво змінюється, успішність у школі погіршується. Не залишайте таку дитину без уваги! За потреби – зверніться до фахівця, який допоможе з’ясувати, що насправді відбувається з вашим сином та донькою, чи не виникла у нього залежність, і порадить, як правильно поводитися в цій ситуації, аби зберегти з підлітком контакт.
До речі, як знайти такого компетентного фахівця? Певні критерії перераховує Інга Субботіна: він повинен мати вищу психологічну освіту і бажано - спеціалізацію в якомусь психотерапевтичному напрямку (гештальт-терапія, позитивна психотерапія, когнитивно-поведінкова терапія тощо); важливо, щоб він сам регулярно проходив психотерапію, звертався до супервізора; запитуйте відгуки та рекомендації його клієнтів; справжній психолог не буде використовувати якісь магічні обряди, «чистити карму» та вчиняти щось подібне. Досвідчений спеціаліст не дає універсальних «рецептів» і «100% гарантії», не береться за заочне «перевиховання» когось із ваших близьких, поважає вашу індивідуальність і не приймає за вас важливі рішення. Навпаки, покладається на вашу здібність вирішувати свої проблеми самостійно й дбайливо підтримує в цьому процесі.
На думку учасників фахової дискусії, дуже важливо формувати нульовий рівень толерантності до насильства загалом – у родинах, у закладах освіти, у суспільстві! У школах варто підняти статус психолога та соціального педагога, створювати куточки «релаксації» або рекреаційні куточки – місця, куди може прийти дитина, якщо їй погано і вона потребує допомоги. Щодо батьків, педагогів і вихователів, для них головна порада: станьте для дитини справжнім другом! Знайдіть спільну тему, розмовляйте, обговорюйте, станьте цікавим співрозмовником, не соромтеся вчитися у своєї дитини! Запитуйте, з ким дитина дружить, чи не ображають її в школі, вчіть спілкуватися з іншими. Підберіть спільно з підлітком гурток чи секцію, нехай «живі» друзі стануть кращими співрозмовниками, ніж віртуальні. Важливо пам’ятати: як би ви свою дитину не виховували, вона все одно буде схожою на вас! Якщо норма вашого життя - агресивне ставлення до інших, жорстокість у родині чи нехтування своїм здоров’ям, шкідливі звички – не варто очікувати від сина чи доньки чогось іншого. Батькам дуже важливо проявляти активну позицію, співпрацювати з дирекцією школи, психологом, соціальним педагогом, класним керівником.
Тільки спільні зусилля можуть дати добрі результати!
