Ця група особлива тим, що в ній батьки можуть залишити на кілька годин дітей з інвалідністю, а самі приділити увагу справам або зустрічам. Або навіть влаштуватися на роботу. Чом би ні? Але окрім того, що батькам «розв’язують руки» і дають кілька годин вільного часу, тут у групі денного перебування дитина вчиться та розвивається, отримує нові навички, спілкується, і батьки також можуть поспілкуватися один з одним, підтримати, об’єднатися для вирішення спільних проблем.
За перші три місяці роботи проекту послугами в цілому скористалося 112 осіб, в тому числі 43 сім’ї, які виховують дитину з інвалідністю з них 21 родина скористалася послугою денного догляду. Загалом в Чернігові 121 дитина навчається за індивідуальною програмою вдома (не відвідує навчальні заклади).
Більша частина сімей, які стали першими відвідувачами групи – це ті, хто був ініціатором створення самої організації. Вони не один рік мріяли про створення для дітей можливості розірвати замкнений простір чотирьох домашніх стін. Саме завдяки їх зусиллям стала можливим організація такого простору для розвитку і спілкування дітей, як група денного перебування в ГО «Голос батьків».
Ми поспілкувалися з деякими з них про їх дітей. Історія кожної сім’ї унікальна, і заслуговує окремої статті, але загалом, це такі самі діти як і інші, а відвідування ними групи денного перебування робить уклад життя їх сімей ще більше наближеним до звичайного з планами на майбутнє і особистим часом як у дитини так і у батьків.
Історія перша
Одинадцятирічний Денис дуже любить спілкуватися. Йому подобаються розваги та свята, які організовують ГО «Голос батьків», також він із задоволенням відвідує групу денного перебування, хоча, як зазначає його мама Ольга Василівна, йому не просто було звикнути до такої кількості незнайомих людей.
Мама Дениса розповіла, що народила сина у 37 років. Це третя дитина у родині. Пологи були важкими. В перші дні після народження хлопчик не міг дихати та їсти самостійно, за відновлення цих рефлексів та навичок лікарі з батьками боролися кілька місяців. Йшов час. Медичні призначення, ліки, масажі, процедури, огляди – все це стало звичним життям Дениса та родини. Ольга Василівна каже: «Раніше ми більше приділяли уваги лікуванню та медичним процедурам. Спочатку лікувалися, щоб вирішити проблему, потім щоб не стало гірше».
Про те, що Денис може вчитися в міру своїх можливостей, будучи прикутим до візочка і маючи проблеми із здоров’ям, його мама вперше почула на тренінгу, який організувала ГО «Голос батьків». Вона згадує своє перше знайомство з інклюзивними класами у Білій церкві: «У класі на візочку сидів хлопчик. Дуже схожий на мого Дениса. Я так собі і уявила, що мій син також міг би навчатися у школі». Тоді Ольга Василівна вперше стикнулася із інклюзією у школах. Побачила, як працює асистент вчителя: допомагає учню, переписує вправи з дошки більшими друкованими літерами, перевіряє завдання, коригує їх складність. У школі також є кімнати для розвантаження особливих дітей. Є можливість полежати на спеціальних матах, побути на самоті під час перерви (якщо дитина погано переносить шум або швидко втомлюється).
Ольга Василівна в громадській організації «Голос батьків» давно не новачок. Каже, що завдяки отриманим знанням та тренінговим програмам, в неї змінилося ставлення до виховання та догляду за сином. «Знаєте, мені особисто складно бачити інших дітей з інвалідністю. Особливо це сильно відчувається у медичних закладах. І це завжди стрес. А тут (в денній групі) більш оптимістична атмосфера. Для дітей продумані програми для розвитку та спілкування. А крім цього діти вчаться дружити, на практиці переймають різноманітні звички», - ділиться Ольга Василівна.
В центр денного перебування Ольга Василівна привозить сина кожного дня. Головне – спілкування та зацікавленість Дениса, нові емоції. Таких дітей дуже важко чимось зацікавити.
Історія друга
Дівчинці Насті дуже подобається театр. А її улюблена актриса Ольга Сумська. У грудні минулого року мрія дитини збулася, і вона побувала на спектаклі у драмтеатрі, а потім зустрілася із своїм кумиром. Хоча і нелегко було потрапити до театру на візочку.
Ірина, мама Насті, розповідає, що доньці дуже подобаються театральні вистави, концерти. Настя і сама любить виступати на сцені і з задоволенням бере участь у святах та заходах. Дівчинці дуже подобається приходити в «Голос батьків». Вона постійно розповідає про групу денного перебування: і діти їй подобаються, і вчителі, і соц. працівники. А вдома дівчинці сумно без спілкування.
У Насті ДЦП внаслідок враження нервової системи, але медичних показань для лікування немає. В основному всі зусилля рідних спрямовані на реабілітацію та спілкування. Саме тут у нагоді стають розвиваючі заняття у групі денного перебування. Адже окрім догляду та організації дозвілля, з дітьми працюють фахівці, які застосовують новітні, ефективні методики.
Насті дуже подобається в групі, а для її мами одним із позитивних факторів є наявність автобусу, який зранку забирає дітей біля будинків, а після занять відвозить додому. «Тут (у «Голосі батьків») завжди думають про потреби і батьків, і дітей. Наприклад, у інших установах часто ставлять умови участі у подібних проектах або нав’язуються послуги (процедури), які непотрібні», - каже Ірина.
Мама дівчинки переконана: «Чим більше ми говоримо про наші потреби та проблеми, тим більше до нас повертається суспільство. Змінюється ставлення і городян, і чиновників, і навіть виробників візочків та інших необхідних речей».
Вона радить іншим батькам, які виховують особливих діток, не закриватися і не сидіти вдома: «Треба спокійно розвиватися, йти своїм шляхом, не поспішати. Ви – не одні. І приєднуйтеся до нашої організації».
Історія третя
Девятирічний Ваня та його мама Наталія переїхали до Чернігова з Лисичанська майже рік тому. Переїхали тому, що дізналися: у Чернігові є умови для реабілітації та соціалізації хлопчика. Наталка розповідає, що всі дев’ять років разом із сином постійно їздили до лікарів у Харків, Луганськ, Одесу, Євпаторію. Вона не могла сидіти вдома: боялася втратити надію на позитивний результат її занять та вправ із сином.
Ваня почав сидіти у два з половиною роки. І це лише завдяки тому, що реабілітологи, неврологи та інші фахівці постійно наголошували його мамі: «Будете працювати з дитиною, буде результат. Інакше нічого не буде». Сьогодні жінка вчить свого сина ходити. Це важка і важлива справа. Фахівці переконані в тому, що дитині потрібні фізичні навантаження, аби м’язи працювали і росли разом із скелетом.
Наташа розповідає, що Чернігів їй дуже сподобався. І місто, і люди. Заклади, де її дитина проходить процедури та реабілітацію, не нагадують лікарні та медичні установи. «Тут немає напруги, все спокійно», - каже вона. Першого вересня минулого року Ваня став учнем реабілітаційно-навчального центру №2, але поки що за індивідуальною програмою. Хлопчику подобається вчитися та гратися з однолітками. Він із задоволенням приходить на заняття в групу денного перебування. У Вані деякі проблеми з мовленням, але коли він бачить, що його співрозмовник не розуміє, то намагається говорити чіткіше і правильніше.
Мама Вані каже, що за кілька місяців у групі денного перебування намітився прогрес у формуванні звичок та навичок дитини.
Батьки особливих дітей – сильні та мужні люди. Вони щодня борються за нормальне життя для своєї дитини. І в цьому їм надійним помічником стають профільні громадські організації. Такою є і ГО «Голос батьків».
Нагадаємо, що група денного перебування для дітей з особливими потребами працює щодня з 9.00 до 15.00 за адресою Чернігів, вул. Захисників Вітчизни, буд. 9б, тел. (068-1203690, 095 0759016, 0462 920592).
