У прикордонних населених пунктах, звідки масово евакуювалися місцеві жителі, де не вщухають обстріли та бомбардування і які перетворилися на так звані «сірі зони», де немає зв’язку, світла, інтернету, навіть ніякі смартфони інколи нічим не допомагають своїм власникам. Єдиним інформаційним віконцем для людей, які там залишилися, була і є наша газета «Ворскла».
Але на період активних бойових дій на території Сумщини у 2022-му наша редакція змушена була призупинити свою роботу з випуску газети в повному розумінні цього слова. Не через те, що ми не могли це робити, а тому, що не працювали друкарні, пошта, були перекриті дороги.
Мешканці громади опинилися в інформаційному вакуумі. Інтернету не було. Люди, чиї села – вздовж російського кордону, були впевнені, що ворог уже взяв Київ. Так їх переконували сусіди-росіяни та російські ЗМІ. І коли до нас дивом по підірваному мосту дісталися земляки з Лукашівки, що на самому кордоні, в першу чергу вони побігли до редакції запитати: «Що діється насправді? Невже правда, що говорять росіяни?». Така ситуація спонукала невеличкий колектив «Ворскли» відновити випуск газети.
Тож розпочали друкувати примірники міні-газети формату А4 у формі «бойового листка» на редакційному принтері. 29 березня вийшов у світ перший номер. Але ресурс був дуже малий, до 500 екземплярів. До того ж картридж закінчувався, а заправити його не було де. Тоді нам допомагали небайдужі люди, яким ми передавали флешки із файлами у PDF-форматі. Так і друкувалися. Друкували і передруковували ці міні-газети без зупину. Цікаво, що ті випуски мали і чорно-білий, і кольоровий варіанти в залежності від того, який у кого був принтер.
Звичайно, в тих газетках під назвою «Ворскла. З Україною в серці» було лише дві сторінки. Невеличких, але люди справді їх чекали. Це було дуже зворушливо. А розповсюджували їх старости, волонтери. Загалом вийшло чотири таких воєнних випуски. Останній вже був надрукований тиражем у понад три тисячі штук.
Про цю ініціативу написала НСЖУ. Досвід перейняли колеги з Богодухівського району, що на Харківщині. Вони також почали випускати свою газету «Маяк» у такому форматі.
Загалом повноцінно наша редакція не працювала до 22 квітня 2022-го.
Тим часом у редакції «Ворскли» діяв волонтерський штаб: ми збирали і видавали людям продукти, безкоштовно роздавали хліб від місцевих сільгоспвиробників, займалися збором теплих речей для наших воїнів, харчів, коштів для придбання тепловізорів, прицілів та на інші потреби.
СПОРТЗАЛ-РЯТІВНИК
На початку 2022-го року «Ворскла» виходила накладом 2500 примірників. Щоправда, з початком повномасштабної війни у газети відпало більше тисячі передплатників, що стало для редакції ще одним ударом.
До 24 лютого ми були доволі успішним виданням. І хоча працівники не отримували шалених коштів, але вистачало всім. Кризових фінансових ситуацій раніше не виникало, адже ми завжди шукали різні можливості додаткового заробітку: від ксерокопіювання і виготовлення бланків – до послуг у сфері страхування. Тож із початком великої війни нас виручила фінансова «подушка» – гроші, які накопичили раніше. Однак накопичень вистачило ненадовго.
Аби й надалі газета продовжувала існувати, а працівники отримували хоч якусь копійчину, після деокупації Сумщини ми вирішили відкрити спортзал при редакції. Ідея існувала давно, а повномасштабна війна лишень підштовхнула до реалізації задуму.
Ще до початку широкомасштабного вторгнення російських військ ми отримали дозвіл у селищній раді на оренду частини приміщення, в якому розташована редакція. Воно пустувало кілька років. Спортивні тренажери отримали від друзів газети в безоплатну оренду, зробили ремонт власними силами. В газету взяли ще одного чоловіка із категорії ВПО. Він, на диво, виявився тренером, тож діяльність спортзалу нарешті зрушила з мертвої точки.
Влітку «тренажерка» вже працювала. Платили селищній раді за оренду приміщення тисячу гривень за місяць. Спершу, коли у редакції зовсім не було грошей, сума здавалася великою. Та вже за перший місяць функціонування спортзалу «Ворскла» заробила 5 тисяч гривень. Ми побачили, що це працює, коли за третій місяць роботи наш прибуток становив уже 10 тисяч. За ці кошти ми придбали більярдний та тенісний столи. А кошти за гру в більярд редакція перераховувала на потреби Збройних сил України. На кінець 2022-го спортзал приносив газеті в місяць щонайменше 15 тисяч гривень.
Особливо полюбилася «тренажерка» дітям. Плата для малечі – символічна. З часом ми вирішили, що буде доречно проводити тут і навчання життєво необхідним знанням, що можуть знадобитися за екстремальних ситуацій. Тож попросили інструктора, теж із числа друзів газети, проводити для школярів заняття з тактичної медицини.
Спершу провели інструктаж про ризики, пов’язані з вибухонебезпечними предметами, потім вчили користуватися турнікетами, аптечками, підручними засобами. У спортзалі були різні заняття: працівник туристичного гуртка вчив в’язати спортивні вузли, поліцейський – як запобігати злочинам тощо. Тобто це була вже не просто «тренажерка», а справжній спортивний клуб.
Зараз, після обстрілів, спортивні тренажери в редакції – під завалами, всюди – розбиті дзеркала, посічені уламками боксерські груші, обшарпані стеля, стіни та підлога…
ЗРУЙНОВАНА РЕДАКЦІЯ
Наша редакція отримувала серйозні пошкодження неодноразово. Перший раз – у березні 2022-го року. Але тоді нам пощастило, бо ми на той час вікна не закривали, а підпирали книгами. Адже якщо раптом вибухова хвиля, то їх просто розчиняє. Тоді, дійсно, вибуховою хвилею вікна просто порозчиняло. Щоправда, зірвало й листи шиферу, пошкодивши дах, а також пошкодило систему опалення, яка за ніч просто луснула від морозу, коли відчинилися вікна.
Дах приміщення редакції, зруйнований унаслідок російського обстрілу, за сприяння НСЖУ нам вдалося відремонтувати в травні власними силами. А робити капітальний ремонт чи ні, – над цим запитанням ми доволі довго думали, адже в умовах, коли люди масово виїжджають із прикордоння, було незрозуміло, варто видавати газету чи ні. Потім, у 2023-му році, ще тричі пошкодило будівлю мінами, але вікна засклили, стіни заштукатурили.
16 лютого 2024-го росіяни вдарили по центру Велика Писарівка з реактивних систем залпового вогню «Град». У той день знову, але вже серйозно, постраждало і приміщення «Ворскли». У ньому були вибиті майже всі вікна та пошкоджений дах. Уламками снарядів посікло майно редакції.
Дах накрили брезентом, вікна оперативно закрили листами ЮСБ, але про заняття в спортзалі не могло бути й мови. Обстріли посилилися, та й дітей у громаді вже не залишилося на той час – вони евакуювалися разом із родинами.
А за місяць – чергове бомбардування селища: 14 березня росіяни скинули керовану авіаційну бомбу (КАБ) на приміщення «Укрпошти», що в самому центрі селища. Воно було зруйноване вщент, а будівля редакції, розташована поруч – за 20 метрів, зазнала значних пошкоджень.
Протягом кількох днів березня вороги кількома десятками КАБів знищили не лише редакцію з її спортзалом, а й практично всі адміністративні будівлі в центрі Великої Писарівки – селищну раду, будинок культури, поліцію, лікарню, школу, поліклініку, суд, магазини, аптеки, не говорячи вже про сотні зруйнованих і пошкоджених домівок місцевих жителів.
Руйнування надто великі, щоб колектив редакції самостійно зміг відновити будівлю «Ворскли». Зараз потроху розчищаємо завали та рятуємо все, що залишилося від меблів і обладнання.
ВРЯТОВАНИЙ АРХІВ
Хоча до березневих подій 2024-го, коли Велика Писарівка піддалася знищенню КАБами, будівля редакції вже була пошкоджена кілька разів, про евакуацію ми не думали. Колектив «Ворскли» почувався доволі впевнено і продовжував працювати, ховаючись від обстрілів в укриттях. У той же час перспективи вціліти ставали все примарнішими, зважаючи на посилення інтенсивності обстрілів.
Мова йшла не лише про збереження життя та здоров’я працівників «Ворскли», а й майна, обладнання, а особливо – архівів газети. Бо все можна відновити, відбудувати, придбати, але втратити газетні підшивки, що зберігалися в шафах редакції з 1944-го року, ми не мали права. Їх і почали вивозити, в першу чергу на особистій автівці. Загалом було здійснено кілька рейсів у Грунську громаду – аж за Охтирку, майже за 100 кілометрів від кордону, щоб надійно убезпечити газетний архів від можливого знищення. Дехто крутив пальцем біля скроні: замість того, щоб рятувати домашнє майно, тягав якісь нікому не потрібні старі газети…
Останню партію забирали вже під постійними бомбардуваннями. Цього разу мене та колегу врятувало лише диво. Завантаживши останню підшивку, хотіли вкинути в авто ще хоч пару моніторів. Але в цей час зателефонував керівник лікарні й попросив забрати з поліклініки вакцину, яку при евакуації у поспіху забули в холодильнику. Не завершивши вивезення свого майна, поспішили виконати прохання медиків, бо це було на той час важливішим. І тільки від’їхали на сотню метрів, як почули та відчули потужний вибух. Автівку підкинуло, а по даху забарабанили уламки: там, де нещодавно біля редакції знаходився наш автомобіль, стояв стовп диму. Прилетіла КАБ, якою знищило вщент сусідню будівлю «Укрпошти» і було пошкоджено редакцію газети.
Потім з-під уламків меблів і вікон діставали оргтехніку, що вціліла, але головне – архів було врятовано.
ПЕРЕДПЛАТА І РОЗПОВСЮЖЕННЯ
Газету «Ворскла» весь час чекають земляки. Й не тільки ті мешканці кількох громад, які залишаються наразі у прикордонні під прицілом ворога, а й ті, які розкидані війною по всій Україні. Їм цікаво, що відбувається вдома. Саме завдяки їм зберігаємо свого читача. Тих, хто залишився у прикордонні, зовсім мало. Вони не розраховують на регулярну доставку газети тому, що «Укрпошта» не працювала належною мірою навіть за кращих часів.
Створити газету – не проблема, була б електрика. Та й зробити газету під час війни – пів справи. Вона ще має надійти до своїх читачів. Тож працівникам газети додалося клопотів ще і з доставкою видання у прикордоння, куди пересувні відділення «Укрпошти» періодику не доставляють.
Добре, що ми вже кілька років розвиваємо власну доставку та організовували власну мережу. Звісно, що охопити все неможливо: в домівку кожного передплатника працівники редакції рознести примірники фізично не можуть. Тому ми й орієнтували «редакційних» передплатників, щоб ті забирали «Ворсклу» в точках її розповсюдження – в магазинах, старостатах тощо. На руку було й те, що у нас кожна газета була підписана для кожного читача, а «Укрпошта» залишала пачку де завгодно – бери, хто хоче. В результаті кількарічної роботи станом на 1 січня 2024 року в нас було 900 екземплярів власної передплати і трохи більше 700 – від «Укрпошти».
Зараз у нас через «Укрпошту» передплачує газету всього 400 людей, але, завдяки збільшенню продажів у роздріб, останнім часом тираж зріс до 1600 екземплярів. Але роздріб є роздріб: реалізовуються іноді не всі примірники.
З початку повномасштабної російської агресії саме завдяки редакційній передплаті нам і вдалося врятувати свого читача, бо ми продовжували доставляти газети землякам. Навіть тим, хто в якості ВПО переселився в місця компактного проживання в Грунь, Малу Павлівку, Охтирку тощо, адже в нас є власна база телефонів. Хоча багато примірників газет залишається на зберіганні і в редакції, бо земляки роз’їхалися по всій Україні й далі.
Звісно, що орієнтуватися лише на свого передплатника в умовах, коли у прикордонні майже ніхто не залишився і ситуація лише погіршується, не варто. Тому ми «увійшли» на територію Охтирки, де вже під час великої війни припинили випуск усі місцеві газети. Саме тут реалізовуємо до 500 екземплярів нашого друкованого видання.
На жаль, лише завдяки продажу вроздріб, газету неможливо втримати на плаву. Хоча вартість передплати у нас завжди була одна з найдорожчих в області: на 2024-й рік – 735 гривень при тому, що у 2023-му вона становила 585 гривень, а в 2022-му – 330. Та значну частку цих коштів забирає «Укрпошта». А редакційна передплата цьогоріч складає 60 гривень на місяць, або 550, якщо передплатник бере абонемент відразу на рік.
Цього вистачало лише на 40-50, а то й 30 відсотків від необхідного для виходу газети у світ. Але до повномасштабної агресії нам вдавалося компенсувати решту необхідних коштів лише за рахунок оголошень та реклами, адже органи місцевого самоврядування традиційно з нами угоди на висвітлення своєї роботи не укладали.
На жаль, від початку «повномасштабки» реклама та оголошення зникли повністю. Деякий час ми працювали за рахунок додаткових послуг – друку бланків, продажу сувенірної продукції, відкриття тренувальної спортивної зали, про яку вже згадував, і коштів з діяльності вистачало на оплату праці журналісту та виплату гонорарів позаштатникам. А потім – все: зрозуміли, що протягнемо на цьому не більше року. Постійно писали грантові заявки, але безрезультатно.
Наразі доводиться готувати чергові номери до друку в сусідній Охтирці, де тимчасово розмістилися працівники «Ворскли». Жоден номер газети не пропустили. От тільки отримувати її у Великій Писарівці часто нікому. Земляки евакуювалися та переадресували газету на нові місця проживання. Завдяки перемовинам представниці Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення в Сумській області Лариси Якубенко з керівництвом регіональної філії «Укрпошти», було досягнуто домовленості, щоб ця послуга для ВПО була безкоштовною.
Більше того, друкували і додаткові екземпляри газети, які деякий час безкоштовно розповсюджували в місцях компактного проживання ВПО з Великописарівської громади – в Рябині, Кириківці, Богодухові, Охтирці, Груні, Малій Павлівці.
У той же час збільшуємо роздріб, уже оголосили редакційну передплату на наступний рік і доставляємо газету туди, де не працює «Укрпошта», але є люди. Адже нас не мають забувати.
На сьогодні, завдяки роздрібній торгівлі, ми збільшили тираж до 2500 екземплярів і самі розвозимо свіжі газети по торгових точках у Великописарівській, Охтирській, Грунській, Комишанській та Кириківській громадах. На жаль, таке розповсюдження для нас дуже ненадійне і залежить від стану особистої автівки: раптом зламається – й зупиниться ціла система.
На час, коли ми планували й починали створювати власну систему розповсюдження, діяли рейси соціальних автобусів. Доставка взагалі була безкоштовною й вимагала лише організаційної роботи. В результаті для людей передплата була на третину дешевшою і громадяни охоче передплачували «Ворсклу».
Так було навіть після відновлення нашої роботи, що припинилася на початку повномасштабної війни. Але події березня 2024 року, коли Великописарівська громада знов опинилась у зоні активних бойових дій, порушили всю систему. Адже багато наших передплатників були на території, що прилягає до державного кордону.
Тож поки що ми працюємо на новому місці та напрацьовуємо новий ринок реалізації в Охтирці та районі.
ДОПОМОГА ПАРТНЕРІВ
Отримавши допомогу від НСЖУ на ремонт даху, ми вирішили працювати й далі, поки зможемо. Згодом Спілка також допомогла нам отримати грант на навчання від Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна) та швейцарської фундації «Hirondelle».
Так ми стали учасниками проєкту «Підвищення стійкості українських медіа». Він був справжнім «рятувальним кругом», бо, крім виділення коштів на заробітну плату, ми отримали від IRMI сучасну техніку, також я неодноразово їздив до них на навчальні тренінги – з мобільної журналістики, створення сучасного контенту тощо.
У той час, як у сусідніх містах закривалися потужні видання, ми вижили і вдалося врятувати «Ворсклу», що знову залишилася без постійного джерела доходів у вигляді передплатних коштів і реклами. І не просто розвиваємо друковану газету: нас навчили працювати на цифрових платформах. У нас з’явився сайт, почали працювати в соціальних мережах, створили Телеграм-канал. В редакційній касі почали з’являтися, хоча й невеликі, але додаткові кошти від реклами.
Газета здобула статус обласної, в передплаті з’явився електронний варіант, а друкований випуск можна придбати в редакції, що буде на третину дешевше, ніж на пошті. У січні 2024-го в новорічному випуску за порадою IRMI вперше надрукували QR-код, за яким можна побачити наш відеосюжет, що супроводжує та доповнює друковану інформацію в газеті.
Після тих тренінгів IRMI я розумію, що для редакції локального медіа поєднання цифрового і друкованого формату є важливим фактором. Цифровий формат є більш сучасним і доступним з будь-якого куточка планети, а друкована газета важлива для жителів прикордонних, а отже – нині прифронтових сіл, де російські телеканали ловляться набагато краще за українські, а в багатьох населених пунктах взагалі немає електрики.
Співпрацюючи з IRMI, ми відчули себе «великими менеджерами» і «розправили крила». Аж до того часу, поки не закінчився проєкт. Тоді зрозуміли, що самостійно втриматися на плаву в умовах відсутності рекламодавців та постійної боротьби за читача, неможливо. Під час війни упевнено можна почуватися лише за рахунок залучення грантів. Тому продовжуємо працювати у цьому напрямку. І дякуємо партнерам, що про нас пам’ятають. Одна думка про те, що про тебе піклуються, додає сил.
Відрадно, що «Ворскла» – одна із майже 30 місцевих газет для прифронтових і деокупованих територій, відродженню яких посприяла НСЖУ. Спілка рекомендує такі редакції міжнародним донорам, завдяки технічній і фінансовій підтримці яких через локальну фронтову пресу сотні тисяч українців мають доступ до важливої інформації.
Доля нашої «Ворскли» типова для всіх прикордонних і прифронтових друкованих видань, що працюють у складних умовах і продовжують виходити у світ лише завдяки ентузіазму її працівників. Особливо гостро це відчуваєш, спілкуючись з колегами із прикордоння Сумщини – Олександром Моцним із краснопільської «Перемоги», Тетяною Каушан із «Путивльських відомостей», друзями з інших прифронтових видань з усієї України.
На жаль, держава в особі чиновників забуває чи не розуміє, що наша Перемога над ворогом здобувається на всіх фронтах, у тому числі й інформаційному, а тому вітчизняні друковані медіа потребують підтримки. Російські агресори, зайшовши на нашу територію, негайно налагоджують випуск своїх газет під місцевими брендами. У нас же – не намагаються врятувати існуючі медіа як важливий суспільний інструмент. Особливо зараз, коли ми мусимо протистояти агресивній російській пропаганді.
Але наша «Ворскла» працюватиме попри всілякі негаразди й надалі. Хочеться колись відкрити й FM-радіостанцію на базі редакції і, відповідно, розширити штат редакції. Ми зникнемо, хіба, у випадку повного колапсу, та й після того знайдемо сили відновитися!
Записав Віталій КОХАН
Фото з архіву Олексія Пасюги.
Матеріал підготовлено в межах субпроєкту «Сприяння обміну досвідом між редакційними колективами та журналістами прикордонної Сумщини в умовах війни», що реалізується ГО «Сумський прес-клуб» за підтримки кафедри журналістики та філології Сумського державного університету в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», що впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
