Які професійні наслідки спричинила війна для журналістів локальних медіа? Наскільки поширений доступ до рішень організацій місцевого самоврядування і наявний публічний діалог щодо вразливих груп населення в громадах? Як вони висвітлюють теми різних соціально вразливих груп, перелік, конфігурація і проблеми яких змінилися в ході війни? Які знання, потреби в інформації щодо толерантного висвітлення чутливих тем і вразливих груп потребує журналістське середовище в різних регіонах?

Відповіді на ці питання дає дослідження «Регіональна журналістика України у розбудові толерантного інформаційного простору», яке проводилося на замовлення ВОГО «Вінницький прес-клуб» у лютому-березні 2024 року. Проаналізували отримані дані соціологи ГО «Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу». Результати дослідження для регіональних журналістів в Чернігівській області презентували 18 квітня.

Ідея проєкту, в рамках якого проводилося дослідження, полягає в напрацюванні на основі спільних проблем, потреб і викликів можливості об’єднання журналістської спільноти регіональних медіа для подальшої розбудови толерантного інформаційного простору.

Методом збору первинної інформації стало соціологічне опитування представників регіональної журналістики України у форматі он-лайн анкетування через google-форму. Отримано 591 анкету з 24 областей (загалом від 20 до 30 осіб однієї області). Гендерний розподіл такий: 77% жінок і 23% чоловіків. Локальні ЗМІ в переважній більшості мають сьогодні жіноче обличчя. Дві третини опитаних журналістів мають значний професійний досвід – 10 і більше років (65%). Кожен сьомий (14%) – 6-9 років у професії, ще 7% – 4-5 років досвіду. Інші 15% належать до молодих спеціалістів – з досвідом роботи до 3-х років.

Професійні наслідки війни для журналістів,

виклики для української медіасфери та особисті проблеми

• Журналісти відзначають різносторонні негативні професійні наслідки для своєї роботи, що проявилися після початку повномасштабної війни Росії проти України. У першу чергу, це збільшення навантаження (58%), зростання небезпек під час роботи (41%), закриття медіа (40%) та скорочення колективу (пішли до лав ЗСУ/ТрО/виїхали) – 37%. Умови воєнного стану в країні змінили вимоги до підготовки журналістських матеріалів. Тому частина опитаних вказували на недостатність знань та навичок для верифікації достовірності інформації (29%) і звуження вибору тем, про які є можливість писати (21%).
• Абсолютна більшість респондентів (від 60% до 80%) назвали економічні та фінансові проблеми, брак фінансування (80%), розповсюдження російської дезінформації, зростання популярності телеграм-каналів з маніпуляціями (60%) та фізичні небезпеки, загрози життю, здоров’ю, майну (57%).
• Частина опитаних звертала увагу на погіршення комунікації з органами державної влади/місцевого самоврядування, цензуру з їх боку (42%) та звуження спектру тем, самоцензуру (34%).
• Відповіді журналістів фіксують розповсюдженість особистісних проблем у більшості працівників регіональних медіа. Кожні три з чотирьох респондентів вказують на психологічне виснаження, неможливість відпочити, постійний стрес (75%). Двом третинам із загальної кількості респондентів доводиться більше турбуватися про родину, фінанси, майбутнє загалом (65%). Майже половина в постійній тривозі про безпеку, свою і близьких (47%). Третині загалом складно спланувати день і тримати його в рамках плану (34%).

Частота публікацій щодо вразливих груп населення, доступ до рішень органів місцевого самоврядування (ОМС) і публічність діалогу з владою

• Формування толерантного інформаційного простору щодо соціально вразливих груп в значній мірі залежить від доступу до офіційної інформації, від налагодженого публічного діалогу з органами влади та від власне редакційної політики видань щодо інформування суспільства про життя цих груп. Журналістська спільнота оцінює доступ своїх ЗМІ до інформації, матеріалів та рішень органів місцевого самоврядування щодо доступності/інклюзії для вразливих груп людей помірно позитивно. Більшість підкреслює наявність часткового доступу (52%). Кожен п’ятий журналіст вказав, що у їхніх ЗМІ існує повний доступ з цих питань до рішень влади (20%). Негативні оцінки доступності до матеріалів і рішень ОМС також присутні: кожен сьомий респондент вказав на відсутність доступу (14%).
• Публічний діалог у місцевих громадах за участю ЗМІ щодо прийняття рішень стосовно послуг вразливим групам населення оцінений переважно негативно. Більшість стверджувала, що такий діалог існує лише щодо окремих рішень (45%). Наявність діалогу щодо всіх подібних рішень зафіксувала незначна частка опитаних (12%). Майже четверть представників регіональних медіа (23%), вважають, що діалог між владою і громадою за участі ЗМІ у них відсутній.
• Суперечливу картину демонструє аналіз частоти публікацій про проблеми суспільно вразливих груп населення. Було виділено дев’ять категорій: внутрішньо-переміщені особи (ВПО); ветерани/ветеранки війни; ветерани/ветеранки із інвалідністю; особи, що зазнали гендерно зумовленого насильства або нерівності; люди із інвалідністю; молодь; ЛГБТІК+; люди, що втратили житло чи здоров’я через війну; інші вразливі групи населення.
• З дев’яти виділених суспільно вразливих груп рідше всього висвітлюються проблеми ЛГБТІК+ і гендерної нерівності та насильства.

Навчання, знання, потреби в інформації

щодо толерантного висвітлення чутливих тем вразливих груп

• Частина регіональних журналістів проходили навчання щодо толерантного висвітлення інформації відносно різних уразливих груп. Проте варіативність проходження курсів з різних напрямів/тем досить широка.
• 2/3 опитаних журналістів не проходили навчання стосовно висвітлення проблем ЛГБТІК+, молоді, людей, що втратили житло чи здоров’я через війну. Абсолютна більшість опитаних медійників не мали відповідного навчання щодо висвітлення проблем ветеранів/ветеранок з інвалідністю (57%), ветеранів війни (53%) і ВПО (50%).
• Найвищим є запит регіональних журналістів на додаткову інформацію стосовно двох груп – ветеранів/ветеранок з інвалідністю (75%) і ветеранів/ветеранок війни (73%). Друга група тем, де медійники потребують додаткової інформації, це проблеми людей, які втратили житло чи здоров’я через війну (63%), людей з інвалідністю (62%), ВПО (60%).
• В інших сферах теж є попит на додаткову інформацію. Половина опитаних мають запит на інформацію щодо питань гендерної нерівності та насильства (52%), молодіжної тематики (50%). Помітно нижчим є запит на інформацію з проблематики ЛГБТІК+. Відповіді медійників розділилися майже порівно: “так” – 40%, “ні” – 38% відповідно.

Гендерно чутлива політика в роботі редакцій і журналістів

• Досліджувалося впровадження гендерно чутливої політики в роботі редакцій та журналістів. Найкращий показник стосується позиції вживання фемінітивів. 90% опитаних журналістів підтвердили, що фемінітиви є нормою для колективу редакцій.
• Третина опитаних журналістів (33%) вказали, що гендерна тематика в їхніх виданнях не висвітлюється. Чверть респондентів (25%) заявили, що у редакційному колективі політика гендерної чутливості не прийнята.
• Журналістське середовище добре усвідомлює загрозу ворожої пропаганди. Третина опитаних журналістів (30%) відзначили широкий вплив фейків та дезінформації у своїх громадах. Та найбільша частка журналістів (54%) вважають, що фейки та дезінформація в їхніх громадах мають помірний вплив. Лише 5% опитаних не надають йому жодної ваги.
• Абсолютна більшості опитаних представників регіональних ЗМІ володіють критеріями визначення фейків та дезінформації. Загалом 3 з кожних 4 журналістів вибрали точні критерії: від 73% до 76% вказали на «присутність проросійських прихованих меседжів», на «присутність відвертих пропагандистських тверджень та закликів, що становлять загрозу національній безпеці та суверенітету України» і на «неправдиві, сфабриковані або вигадані новини та інформацію, які немає можливості перевірити».
• Разом з тим, 42% опитаних користуються також критерієм вигідності інформації для недоброчесних суб’єктів. А ще чверть (25%) покладається на інтуїцію. Не можна сказати, що ці критерії хибні в принципі, адже в окремих ситуаціях вони можуть правильно спрацювати. Проте покладатися саме на них професійно ризиковано і неправильно. Тому в цьому напрямі навчання об’єктивно потрібно.
• Абсолютна більшість регіональних журналістів відчувають потребу в навчанні інструментам перевірки інформації. Підтвердили це сумарно 78%.
• Можливість проконсультуватися з експертом/експерткою чи ментором/менторкою з певних чутливих питань при створенні матеріалів про різні вразливі групи є далеко не у всіх журналістів. Найкраща ситуація з можливістю проконсультуватися з проблем ВПО – половина опитаних мають вихід на таких експертів (48%). Найменший рівень доступності у журналістів до експертів з проблем людей, що втратили житло чи здоров’я через війну (25%) та з проблем ЛГБТІК+ (17%).

Дезінформація та потреба в факт-чекінгу і консультаціях

Підтримка ідеї створення Всеукраїнської коаліції регіональних медіа

• Журналісти місцевих медіа в усіх регіонах країни в абсолютній більшості схвально поставилися до ідеї створення Всеукраїнської коаліції регіональних медіа. Повну і безумовну підтримку цієї ідеї висловила третина опитаних (31%). І ще майже половина загалом підтримали, з умовою, якщо таке об’єднання буде працювати (48%). Отже, 4 з кожних 5 журналістів – за ідею. Опонентів створення коаліції небагато – лише 13% висловились проти та 8% утримались.
• Рівень готовності журналістів особисто долучитися до Коаліції та стати членом/членкинею організації менший, хоча в цілому баланс також позитивний. Майже половина опитаних (48%) підтвердили таку готовність. На момент опитування 39% журналістів не змогли визначитись з особистою участю в роботі Коаліції.
• Журналістська спільнота переважно одностайно висловила своє бачення ролі майбутньої Коаліції. Більшість на перше місце поставила навчання, підвищення кваліфікації (74%). Близьку до цього підтримку набрали й інші напрями діяльності: реалізація спільних проєктів (71%), обмін досвідом (68%) та обмін інформацією (59%).

Як учасниці та учасники зустрічі в Чернігові коментують зазначені теми

«Один з найбільших викликів – робота з постійним ризиком для життя. Зокрема, 17 квітня - напередодні проведення обговорення - ворог обстріляв наше місто Чернігів: три крилаті ракети влучили у об’єкти соціальної інфраструктури. Багато загиблих і поранених, - розповідає спів засновниця медіа-центру «Моє місто» Вікторія Сидорова. - Як організаторка зустрічі я вагалася, чи варто її проводити, адже зараз ця трагедія - тема №1 у наших медіа. І всі ми в стані стресу. Але коли мені колеги сказали, що готові прийти, вирішили проводити. Почали розмову з вправ на психологічну стабілізацію. Поділилися, хто де був у момент прильоту, хто як переживав цю ситуацію. А вже після цього перейшли до обговорення. Багато хто говорив, що скучив за таким спілкуванням – офлайн – у професійному колі».

Щодо інших викликів, з якими стикаються журналісти на Чернігівщині, то прозвучали такі: зростання навантаження (через брак людей); хронічна втома (не тільки у журналістів); дуже важкі тригерні теми та герої (це люди, які втратили своїх близьких, своє житло, поранені військові, ветерани тощо); режим виживання – фінансового й економічного.

Катерина Дроздова, кореспондентка газети «Гарт», зазначає: «Оскільки в нас регіон прикордонний і потерпає від обстрілів, для нас стали актуальнішими теми втрати здоров’я та житла. Є у нас чимало загиблих в прикордонних районах, і це зараз на першому плані. На другий план відсунулись, на мою думку, питання щодо ВПО. Якщо в 2014 році це була така мегаактуальна тема, до нас приїжджало багато людей з інших регіонів, то зараз все ж таки вона висвітлюється менше».

Щодо залучення регіональних журналістів до публічного діалогу. В нашому регіоні журналісти певною мірою залучені. Принаймні ці теми звучать у виданнях. А складнощі такі: громад в області понад 50, а більш-менш активних редакцій – близько 15. Деякі газети померли, деякі – ледь животіють. Встигати усюди – нереально.

Присутня на обговоренні фахівчиня інформ. ввідділу облради Світлана Коваленко не згодна, що доступ до джерел інформації та рішень влади погіршився. Вона зазначає, що всі рішення органів місцевої влади та самоврядування є на сайтах. Є також оголошення про попередні обговорення тих чи інших питань. Тож кому треба, бере участь у діалозі. Доступ до прийняття рішень на місцевому рівні не погіршився через військовий стан. Просто у людей змінилися пріоритети.

Під час обговорення прозвучало, що в деяких локальних медіа Чернігівщини сформована гендерночутлива політика завдяки проектам Волинського прес-клубу і не тільки. Вони стали набагато більш гендерно чутливими за останні років 5. «Я закінчила черговий моніторинг гіперлокальних медіа, і на 60-80% вони використовують фемінітиви, запрошують багато експерток у різних темах (війна посприяла), - говорить Вікторія Сидорова. - Дуже рідко містять стереотипний контент. Але водночас – дуже мало матеріалів на ці теми. На мою думку, вони потребують часу на підготовку. А саме цього регіональним медіа бракує».

Те, що редакції використовують у своїй діяльності здебільшого гендерно чутливий підхід у програмах, відзначає Ірина Сенченко – представниця Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Чернігівській області.

Вона каже: «Торік медіа регулятор проводив офіційні моніторинги на тему дотримання гендерної рівності. І ми, Чернігівське представництво, дослідили увесь новинний ряд всіх телеканалів регіону. Ми проаналізували і питання висвітлення тем з використанням фемінітивів, і питання уникнення стереотипності, і питання щодо дискримінації можливої. І не лише гендерної рівності, а й питання висвітлення взагалі теми війни. І мене приємно здивували результати моніторингу, бо в нас використовуються фемінітиви, в студіях є експерти та експертки. Уже пройшов рік імплементації Закону України «Про медіа», то це було головною вимогою євроінтеграційних процесів. Бо якщо ми прагнемо в Європу, то маємо й дотримуватися європейських стандартів. А це і гендерна рівність, й уникнення будь-якої дискримінації».

Чи готові наші журналісти підтримати створення Коаліції та які завдання на неї покладали би? Готові, якщо це буде ефективний майданчик для комунікацій, взаємодії та єднання. А ще – для обміну досвідом, спільних проектів, для організації навчальних поїздок і прес-турів, ретритів для відновлення ресурсів. Чернігівські журналісти відзначають, що важливо створити базу фахівців-експертів, у яких можна брати коментарі щодо зазначених вище тем. Бо саме через війну колишні контакти втрачені.

Олена Лазун, журналістка- фрілансерка підсумовує: «Створення коаліції мене зацікавило. Це могла би бути така база, куди приходили б журналісти, які мають певні проблеми, потреби й зверталися за допомогою. Саме зараз, коли в Україні війна і ми такі розпорошені – якісь редакції закрилися, зникли, якісь нові ЗМІ з’явилися онлайн або стали більш потужними, дехто виїхав за кордон, – нам не вистачає якогось такого єднання».