Сьогодні: 08.07.2020
banner468x60

Історія чернігівця, який два роки жив з підозрою на ВІЛ

Як це – постійно перебувати під психологічним тиском через підозру, що ти ВІЛ-інфікований? Як це – відчувати, що ти, можливо, є носієм вірусу, і через це твоє життя в небезпеці, а перспективи, плани, мрії цілковито не визначені? Відповіді на ці питання знає 38-річний чернігівець Михайло (імена героїв у цьому матеріалі для збереження анонімності змінені – ред.). Підозри про наявність ВІЛ-інфекції мучили його впродовж майже двох років. Все почалося тоді, коли його подруга Світлана отримала результати тесту на ВІЛ – він був позитивним. Недовіра, заперечення, страх і невпевненість у майбутньому – всі ці емоції з’являлися, нібито захисна броня. Чоловік чудово розумів, що він далеко не святий, і що результат тесту на ВІЛ для нього теж може бути невтішним.

 

А чому б і не спробувати?

… Коли вони були молоді, веселі, цікаві та відкриті до всього нового і, напевно, занадто легковажні, хтось з найближчого оточення запропонував шприц і дозу. Спокуса була занадто сильною. То чому б і не спробувати? І, до того ж, на той час найближчі і найавторитетніші друзі також не відмовляли собі в цьому «задоволенні». Сказати «ні» – означало б проявити себе слабаком, втратити повагу і довіру свого оточення. Тож ця історія доволі типова.

Отже, Світлана, яка дізналася про свій ВІЛ-позитивний статус, в той же день отримала інформацію і про можливості для безкоштовного лікування. Соціальна працівниця, яка готувала її до тестування, розповіла й про ліки, що пригнічують вірус і допомагають зупинити розвиток хвороби. Але реальність така, що ці препарати треба вживати щодня в той самий час, і це – на все життя.

Михайло відчував: Світлана схопилася за цю можливість, як потопаючий хапається за cоломину, від якої залежить його життя, але сам проходити тест на ВІЛ все ще не поспішав. «Ще чого? Знаю я їх. То все вигадки! Які ще таблетки нам будуть видавати просто так?– приблизно в такому руслі пливли його думки. - То не ліки, а хімія, яка тільки пришвидшить наш відхід у небуття. Їх вигадали фармацевтичні компанії, щоб «підсадити нас», а згодом - нажитися».

Тим часом, його самопочуття погіршувалось: дуже схуд, осунувся, турбувала постійна слабкість, втома, головний біль. І з наркотиками, на відміну від Світлани, Михайло не зав’язав. Вважав, якщо не вживає кожного дня, то і залежності немає. Час від часу старі зв’язки допомагали йому знайти потрібну дозу для ін’єкції.

Варто дати життю шанс

Одного разу під час зустрічі зі «старим знайомим», чоловіки розговорились про минуле, і Михайло згадав, що Світлана почала лікування. «Друг по захопленню» раптово відреагував неприхованою зацікавленістю. І, в свою чергу, розповів, що знає дівчину, яка працює в Чернігові у громадській організації, де займаються профілактикою ВІЛ, і що там можуть допомогти зробити анонімний тест.

-       Не вірю я в ці казочки, - як завжди категорично відреагував герой цієї історії. - ВІЛ, можливо, і існує, але лікування – то отрута, яка має на меті вкороти нам вік. Хоча, хтозна, може, чим швидше – тим для нас краще.

Сказав з гіркотою, бо точно знав, скільки страждань приніс своїй матері. Літня жінка віддавала останнє, що мала, аби врятувати сина від наркотичної омани. А його самого тим часом все частіше турбував головний біль, з’явились незрозумілі висипання на шкірі, і наче без будь-якої причини почала підніматися температура. Все складніше було виходити на роботу. Здавалося, сил залишається все менше. Михайло ставав більш занепокоєним і роздратованим. Думки про ВІЛ не полишали його ні на хвилину. Врешті-решт, чоловік набрав номер «старого знайомого»: «Привіт! Пам’ятаєш, ти казав про анонімний тест на ВІЛ. Як це можна зробити?»

У кабінеті вони були тільки удвох – Михайло та соціальна працівниця. «Ви й самі бачите. Тест позитивний. Але, це не означає, що життя закінчується. Навпаки, сьогодні Ви зробили мужній крок – дізналися правду про стан своєї імунної системи. Тепер у Вас з’явився шанс підтримати своє здоров’я. Ми Вам допоможемо», - і далі чоловік почув про можливість подальшої діагностики та лікування.

Втім, Михайло все ще мав певні сумніви щодо прийому медичних препаратів. «А чи багато таких людей, що мають цю інфекцію?» - запитав він напряму. І отримав відповідь, що ситуацію в нашій країні можна назвати епідемією, і що зупинити її можна буде лише тоді, коли кожен, хто має ВІЛ-інфекцію, прийматиме препарати, бо саме в такий спосіб він підтримує своє здоров’я і стає безпечним для оточуючих.

Соціальна працівниця навела декілька прикладів із власної практики, що стосувалися людей, які за допомогою терапії покращили стан свого здоров’я, створили сім’ї й навіть народили здорових дітей.

Повноцінне життя з ВІЛ – можливе!

А далі треба було провести більш детальну діагностику в обласному центрі профілактики і боротьби зі СНІДом. Михайло переходив з кабінету в кабінет, робив додаткові аналізи, рентген легень і, нарешті, прийшов на консультацію до лікаря-інфекціоніста. Він дізнався про всі особливості прийому пігулок, яким чином буде їх отримувати. Найбільше чоловіка здивувало ставлення медичного персоналу. Він не відчув жодного осудливого погляду чи зневажливого тону. До нього ставилися як до звичайної людини, яка нічим не відрізняється від інших. Це заспокоїло чоловіка та відновило його довіру.

Минав час, і Михайло став помічати покращення самопочуття: температура вже не підвищувалась, почали прибувати сили, з’явився гарний апетит, головні болі теж припинились. «Все-таки ліки - дієві», - зробив він власний висновок.

Пройшло ще декілька місяців, і тепер у кожній телефонній розмові наш герой дякує своїй соціальній працівниці за те, що вмовила його на лікування, надала таку життєво необхідну інформацію і, ймовірно, врятувала.

Варто зауважити, що Світлана з самого початку підтримала свого партнера, а от матері Михайло ще довго не наважувався розповісти про свій статус. Відкритись їй, напевно, було найскладніше, хоча десь у глибині душі він відчував, що мати прийме його будь-якого. Чоловікові було нелегко визнати помилки, взяти відповідальність за свою поведінку та її наслідки. Зрештою, така розмова відбулась. Матір заспокоювало одне: тепер її син житиме!

Зараз мій співрозмовник почувається набагато краще, ніж ще півроку-рік тому. Вони з коханою живуть повноцінним життям, працюють, подорожують, мріють про поповнення в родині. За потреби він здає аналізи, аби контролювати вірусне навантаження в організмі та вживати відповідні заходи.

Наостанок пояснимо нашим читачам, що анонімне та безкоштовне тестування на ВІЛ, на яке наважився Михайло, – це проект HealthLink, що впроваджується через громадські організації та заклади охорони здоров’я. Його мета - зупинити розповсюдження епідемії ВІЛ/СНІД в Україні, даючи можливість кожному дізнатись про свій ВІЛ-статус і за бажанням розпочати лікування.

Ірина Кравець


  • АНОНСИ ПОДІЙ
  • ПОПУЛЯРНЕ
  • 1
  • 2
  • 3
Prev Next