Команда медіа перейшла на воєнну тематику, як тільки стало відомо про прорив кордону 24 лютого 2022 року.

«Коли обласний центр був у облозі, ми цілодобово інформували про те, як живеться сум`янам: чи є продукти в магазинах, ліки в аптеках і так далі. Після деокупації області почали виїздити на прикордоння, яке щоденно обстрілювалося ворогом. Це, власне, робимо і донині», – розповідає головна редакторка філії Катерина Гладенко.

Зрозуміло, що безпекове питання в нинішній роботі стало одним із головних, тож кореспонденти, які виїжджають у зону бойових дій, періодично навчаються на курсах домедичної допомоги, мають індивідуальний захист і аптечки.

БУТИ ВСЮДИ, ДЕ ТРЕБА

Говорячи про здобутий під час війни досвід, журналісти кажуть, що вже знають, як поводитися, коли починається обстріл; із ким комунікувати, аби потрапити на прикордонні території; які матеріали можна нині показувати, а які можуть нашкодити.

«Ми намагаємося виїздити всюди, де є наслідки російських обстрілів для цивільних мешканців. Кілька разів наші знімальні групи потрапляли у моменти, коли починався обстріл села. На щастя, обійшлося: де вчасно сховалися, де встигли поїхати. Іноді на зйомку через безпекову ситуацію є лише кілька хвилин. Один із останніх таких випадків був кілька тижнів тому: наша кореспондентка Ірина Касьяненко разом із операторкою Вікою Гладченко працювали у селі Славгород, за кілька кілометрів від кордону з рф. Разом із волонтерами Українського Червоного Хреста евакуювали жінку, яка нарешті погодилась виїхати. Буквально за кілька хвилин після виїзду жінці повідомили, що російські війська обстріляли магазин, де вона працювала та пожежну частину, де зазвичай ховалася», – говорить Катерина Гладенко.

Часто на прикордонні немає зв’язку, тож про загрози журналістів сповіщають місцеві жителі.

«Наша Катерина Іваненко разом із операторкою Ларисою Дудченко під час зйомок у селах Білопільської громади перечікували обстріл вдома у місцевих жителів», – наводить ще один приклад «польової» роботи Суспільного Катерина Гладенко.

Як особистий досвід зйомок в екстремальних умовах, коли справді було страшно, вона пригадує поїздку разом із волонтерами у Миропілля Сумського району.

«Вони роздавали хліб і продуктові набори. Після збирали по селу дітей, щоб забрати їх до Сум, аби розважити та дати можливість відійти від вибухів. І ось у момент, коли з десяток дітей зібралися біля авто на досить відкритій місцевості, почався обстріл села. Ми сховалися до будинку однієї з мам, перечекали і між вибухами виїхали назад. Тоді страшно було не стільки за себе, скільки за дітей, яких не можеш захистити в такі моменти. Мої колеги, приїжджаючи серед перших на місце обстрілів, бачать іноді те, що не дозволить показати жодна платформа. Для прикладу, наша кореспондентка Діана Крахматова разом із колишнім головредом філії Андрієм Крамченковим були у катівнях, де знущалися над нашими людьми російські військові. Анна Книш разом із оператором Сергієм Ковалем приїхали на один із обстрілів у Білопілля, де ще не встигли прибрати останки тіла загиблої жінки з місця влучання. І такі випадки непоодинокі й траплялися з іншими журналістами. Це назавжди закарбовується в пам'яті, тож психологічна підтримка журналістів під час війни, на мою думку, є вкрай важливою», – ділиться пережитим головна редакторка.

Щоcтосується команди Суспільного Суми, то для всіх працівників філії, яким була потрібна така роду допомога, НСТУ організовувало онлайн консультації психолога, і всі охочі могли до них доєднатись.

ОПЕРАТИВНІСТЬ? НОУ ХАУ!

Аби вчасно прибути на місце події, журналісти Сумської філії Суспільного створили власну методику.

«Іноді на місця влучань через безпекову ситуацію або з інших причин не допускають військові. Окрім того, для роботи у 10-кілометровій прикордонній зоні необхідний дозвіл, який, як прописано в наказі Головнокомандувача ЗСУ №73, можна очікувати до трьох днів. Аби не втрачати час і прискорити отримання згаданих дозволів, ми нині співпрацюємо з ОТУВ «Сіверськ» за своєю схемою, яка може бути корисна колегам. Не знаючи наперед, в яку громаду буде необхідність поїхати в той чи інший день, ми надсилаємо запит для отримання дозволу на роботу протягом тижня. В документі вказуємо всі прикордонні громади Сумщини, а також знімальні групи, які мають акредитації ЗСУ. Таким чином, коли стається обстріл, ми повідомляємо речника ОТУВ «Сіверськ» і їдемо в те місце, куди є потреба», – знайомить із напрацюваннями філії Катерина Гладенко.

В умовах, коли обласна влада здебільшого не дає інформації про обстріли цивільних, джерелом такої для журналістів стали місцеві мешканці та голови громад, які розуміють важливість співпраці з медіа.

«Є очільники, які завжди на зв’язку, готові взаємодіяти з нами навіть вночі. Для прикладу, Білопільській міський голова Юрій Зарко у момент, коли російські військові на початку червня цьогоріч заявили про те, що захопили село Рижівка, відповідав на наші дзвінки опівночі. У тих громадах, де влада не хоче надавати інформацію, шукаємо людей, які готові розповісти про своє життя. Під час повномасштабної війни дуже посилилася комунікація з волонтерськими осередками на місцях. Саме волонтери активно розповідають про свої проблеми, потреби і здобутки, тож вони є своєрідним комунікаційним містком між громадою та журналістами», – каже головна редакторка.

МЕДІЙНИКИ ПРАГНУТЬ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

Свою увагу на цьому Катерина акцентує не дарма. Адже місцеві мешканці, влада, правоохоронці, військові, з якими доводиться контактувати знімальній групі, не завжди розуміють суть роботи журналістів. Навіть на третій рік повномасштабної війни досі виникають питання до медійників, що працюють безпосередньо на місцях прильотів, позиціях, у зонах підвищеної небезпеки. Іноді вони стикаються із забороною виїзду на прикордоння, при тому, що іноземні журналісти туди потрапляють.

«Ситуації, коли мешканці та влада в громадах не розуміють суті роботи журналістів на місцях обстрілів, у нас ставалися не раз. Є люди, які вважають, що після того, як ми знімемо, – їх будуть обстрілювати знову. Вони не хочуть нічого говорити та просять не знімати. Був випадок, коли нашого кореспондента Бориса Майорова не допускали зняти наслідки обстрілу одного з промислових підприємств у Сумах. З нами були колеги з Кордон. Медіа, які викликали поліцію, і тільки після того ситуація вирішилась, зйомка відбулась», – пригадує прикрі випадки у роботі Катерина Гладенко.

Аби змінити таке ставлення, кореспондентам Суспільного доводиться проводити роз’яснювальну роботу серед населення. Розповідати, що «сухі» цифри, які дає обласна військова адміністрація в щоденній статистиці, не відбивають масштаби руйнувань, не дають уявлення про жах того, що переживають люди. Коли ж інформація ширитиметься світом, є надія на швидше отримання допомоги потерпілими.

Також пояснюють, що про обстріляну локацію, звідки ведеться зйомка, ворогу здебільшого відомого зі своїх джерел. Як приклад, наводиться удар по території Сумської ТЕЦ, коли російські пабліки опублікували відео, де зафіксований сам момент прильоту ракети, знятий ворожим розвідувальним БпЛА.

За спостереженнями кореспондентів Суспільного, найбільше люди діляться своїми історіями, коли вже є руйнування їхнього майна. Навпаки, про життя свого прикордонного села люди не хочуть говорити, коли кількість обстрілів зменшилась і вони бояться, що ті відновляться, якщо про населений пункт розкажуть ЗМІ.

«У свою чергу ми, розуміючи побоювання людей, можемо назвати громаду, де були зйомки, але не вказувати конкретний населений пункт. Наша кореспондентка Олена Рашевська зняла серію репортажів про знищені села, де чітко видно їх зміни із початком війни», – пояснює дії журналістів у таких випадках Катерина Гладенко.

Ставлення людей до журналістів, говорить вона, варіюються залежно від ситуації: це може бути як відкрита неприязнь на межі ненависті, так і розуміння та всебічна допомога.

«Не раз чула від людей фрази типу “А ви не боїтеся сюди їхати?”, “Ви перші, хто до нас доїхав”, “Зніміть, хай бачить світ, що наробили росіяни”. Так говорять люди в близькому прикордонні, куди ЗМІ доїжджають мало. Їм важливо, щоб про них говорили. От заради цього і працюємо», – каже Катерина.

Коли ж люди, навпаки, не хочуть, щоб у їхній місцевості знімали, відразу, говорить журналістка, відчувається вплив на них дезінформації та ворожої пропаганди. Згідно з її наративами, прильоти відбуваються нібито після зйомок журналістів, а не тому, що сучасні технології дозволяють ворогу бачити прикордоння Сумщини як на долоні. І, як не дивно, таке чуже тлумачення ролі медіа у війні на багатьох діє.

РОЗВИТОК СОЦМЕРЕЖ – ПРІОРИТЕТНЕ ЗАВДАННЯ

Один із лозунгів Суспільного є «Digitalfirst» («перший цифровий»), тож ТРК для висвітлення подій війни також активно залучає сьогодні соцмережі та цифрові платформи.

«Для нас важлива перевірена інформація, адже маємо велику аудиторію. Так, нині на наш канал в YouTube підписані понад 260 тисяч людей, тільки за три літніх місяці маємо близько 9 мільйонів переглядів наших відео. Розвиток соцмереж – пріоритетне завдання для нашого медіа, прагнемо, аби якомога більше людей читало, слухало та дивилось Суспільне. Для нарощування кількості підписників в Telegram, Facebook, Viber та Instagram ми активно залучаємо людей до обговорень у цих мережах, досліджуємо, які теми цікаві нашій аудиторії та працюємо над розвитком документальних проєктів», – ділиться планами розвитку компанії її головна редакторка.

…Одне з головних правил кореспондентів Суспільне Суми, які працюють на війні, звучить як «не нашкодь». Тож, здобуваючи потрібну інформацію і доносячи її до аудиторії, їм часто доводиться балансувати на межі дозволеного. Що, безумовно, вимагає як високого професіоналізму, так і людяності, коли те, що так хочеться показати глядачам, через етичні стандарти змушене залишатися за кадром. Але, завдяки майстерності журналістів і їх готовності працювати в екстремальних умовах, хроніка війни від цього біднішою не стає. Хоча при цьому кожен із них мріє зробити сюжет про її завершення. Бо ж дозвіл на це точно не знадобиться…

Сергій ХАНІН

Матеріал підготовлено в межах субпроєкту «Сприяння обміну досвідом між редакційними колективами та журналістами прикордонної Сумщини в умовах війни», що реалізується ГО «Сумський прес-клуб» за підтримки кафедри журналістики та філології Сумського державного університету в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», що впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (SwissSolidarity)».

На фото:

Катерина Гладенко на місці прильоту ворожого боєприпасу, літо2023року.

Коресподентка Анна Книш під час зйомок наслідків чергового обстрілу Сумської громади, літо2024року.

Кореспондентка Ірина Касьяненко на евакуації в Славгороді, вересень2024року.

Журналісти Борис Майоров і Лариса Дудченко на зйомках, вересень2024року.

Журналістка Діана Крахматова працює з військовослужбовцями, весна,2024року.

Діана Крахматова у підрозділі БПЛА, літо2024року.

зеленому бронежилеті - під час зйомок у Середино-Буді, літо 2023 року; у чорному бронежеилеті і касці - на місці прильоту ворожого боєприпасу у селі Юнаківка Сумського районуЛіто, 2023 року