- У період Гетьманщини (XVII-XVIII ст.) Чернігів був визначним культурно-духовним центром – другим після Києва, а може, навіть і першим. Історики припускають це тому, що саме тут проживав архієпископ Лазар Баранович, який понад 20 років (із перервами) виконував обов’язки Київського митрополита, - акцентувала під час виступу Ольга Травкіна. - Це був видатний ієрарх православної церкви. У Чернігові Баранович влаштував собі резиденцію, і Борисоглібський собор став кафедральним храмом однойменного монастиря, в якому мешкав архієрей. Письменник і поет, який знав цінність книги, Баранович відкрив у Чернігові друкарню і взагалі багато робив для підняття статусу міста.
Справу Барановича продовжив його наступник – архієпископ Іоанн Максимович. Рівняючись на Київ, де вже була Києво-Могилянська академія, він заснував у Чернігові колегіум (найсучасніший на той час навчальний заклад) та продовжив розбудову Борисоглібського собору за підтримки Івана Мазепи.
– У 1702 році Мазепа, думаю, цілком міг відвідувати Чернігів. Тому що якраз тоді здали в експлуатацію будівлю Чернігівського колегіуму, і гетьман міг бути присутнім на відкритті закладу. До того ж, така дата стоїть і на царських вратах, виготовлених на замовлення Мазепи та його коштом. Останнє засвідчує зображений унизу врат герб гетьмана з монограмою, – продовжує розповідь про ювелірний шедевр – срібні царські ворота Борисоглібського монастиря Ольга Травкіна.
Сам вівтар не зберігся – згорів під час Другої світової війни. Є думка, що пожежа знищила також багато ікон, які звозили до Чернігова із закритих у 1930-ті роки храмів. А вратам пощастило. Під час війни їх евакуювали в російський Оренбург, а потім повернули в Чернігів.
Загалом срібні ворота в Україні в ті часи не були рідкістю. Подібними, зокрема, пишався Успенський собор Києво-Печерської лаври. Проте вони не збереглися, згоріли в 1718 році, коли у Лаврі була велика пожежа. Срібні врата у XVIII ст. мали також Софія Київська (вони були знищені, а вже в наші часи відновлені), Покровська церква на Запорозькій Січі, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві. Утім, всі вони з’явилися пізніше й у первозданному вигляді до сьогодні жодні не збереглися. «Отож, царські врата в нашому Борисоглібському соборі – найдавніші й єдині автентичні. Та ще й із гербом Мазепи і клеймами тих, хто їх виготовляв», – зауважує Травкіна. І показує тавра.
На меншому зображений герб південнонімецького міста Аугсбурга (Баварія) – соснова шишка з короною. Це – тавро пробірного майстра, який засвідчував наявність у виробі срібла 875 проби.
– Існує легенда, що ці врата зроблені зі срібного ідола. Уперше в кінці XVIII століття її записав Опанас Шафонський у своєму відомому описі чернігівського намісництва. У цій праці він розповідає, що коли рили котлован для дзвіниці колегіуму, то нібито знайшли срібного ідола. Його здали на переплавку, а потім з того металу зробили срібні врата. Був той ідол давньоруський чи ні – Шафонський не вказав. Уже в новітні часи проводився спектральний аналіз металу. Дослідники визначали його склад, щоб встановити, чи дійсно царські врата зроблені з ідола. Проте дізнатися, з давньоруського металу вони чи ні, їм не вдалося. Бо для цього треба мати спеціальну таблицю. Проте, навіть якщо з ідола, то майстер з Аугсбурга, добиваючись потрібної 875 проби, додавав чи відбавляв срібла. Отож, встановити істину тут важко, і розказана Шафонським легенда нічим не підтверджена, – про таємницю походження врат розповідає пані Травкіна.
На другому таврі три літери: PID. Це – ініціали німецького ювеліра. Звали його Пилип Якоб Дрентветт. Він був хрещеним євреєм із династії ювелірів і знаним майстром. «Жителі Аугсбурга були протестантами і не мали традиції робити такі ворота. Це було притаманно жителям України. А оскільки їх замовив наш гетьман, то й створені вони були в традиційному для українського мистецтва стилі. На вратах ми бачимо чотирьох євангелістів – Марка, Матвія, Луку й Іоанна. Між ними розміщені зображення Бориса і Гліба – перших давньоруських святих, на честь яких і освячено кафедральний собор. У верхній частині – сюжет “Благовіщення”. Внизу – біблійний персонаж Єссей, його син – цар Давид. Є 10 біблійних царів, родове дерево Ісуса Христа», – каже науковиця.
Пані Травкіна додає, що виготовлені врата методами карбування і литва. Загальна вага виробу – 56 кг, але це із металевим каркасом, до якого вони прикріплені. Чистого срібла в них – понад 20 кг. Розмір цього витвору ювелірного мистецтва – 2,66х1,21 м. Коли їх експонують поза межами Чернігова, це викликає справжній фурор. Так було на виставках у Національному музеї історії України в Києві (2008-2009 рр.) та в Українському музеї в Нью-Йорку (США) у 2010 році. Відкриття в Америці виставки “Україна-Швеція: на перехрестях історії (XVII-XVIII ст.)” викликало гучний резонанс у тамтешніх ЗМІ. Бачив царські врата Мазепи і президент США Барак Обама.
На тій виставці експонувалася ще одна не менш цінна річ із Чернігова, виготовлена на замовлення й коштом Мазепи. Це – шата кіота для ікони Троїцько-Іллінської Богородиці, яка зберігається в обласному історичному музеї ім. В.В. Тарновського. За розмірами шата значно вища за срібні врата (3,4 м) і теж є визначною пам’яткою доби українського бароко. Той факт, що в Чернігові збереглися такі унікальні духовні скарби, зауважує Травкіна, – вагоме свідчення значущості й високого статусу міста у давні часи. Чернігівцям варто пишатися!
Завідувач відділу наукових досліджень печер та пам’яток археології Заповідника Андрій Глухенький висвітлив маловідому широкому загалу сторінку духовної історії Чернігова - діяльність релігійної громади Української автокефальної православної церкви у м. Чернігів у 1920-1930-х роках. Його виступ – «Провісники духовної єдності України». На той час Борисоглібський собор був кафедральним храмом Чернігівської єпархії УАПЦ, де служив архієпископом Іван Павловський (у 20-х роках ХХ ст.). Науковець акцентував увагу присутніх, що рівно 100 років тому в Чернігові вперше велася служба Божа української мовою. Визначну роль у створенні громади УАПЦ зіграли члени товариства «Просвіта» (що було засноване М.Коцюбинським). Однак єпископів і священиків УАПЦ, що служили у м. Чернігові, чекала трагічна доля – вони були репресовані органами радянської влади.
Лекція науковців Заповідника «Чернігів стародавній» - друга зустріч у рамках проекту «Чернігів - #МістоСили». Перша проходила у форматі чаювання в храмі Св. Катерини та бесіди з настоятелем – о. Романом Кіником. Проект має на меті надати підтримку чернігівцям, які працюють у сфері «людина-людина» (волонтерам, медикам, психологам, педагогам, соцпрацівникам), а також популяризувати духовні скарби нашого обласного центру.
Проект «Чернігів - #МістоСили» реалізується у рамках програми «Діалог» центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас».
