– Частина 3 статті 119 Кодексу законів про працю України передбачає, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності та у фізичних осіб-підприємців, у яких мобілізовані особи працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Ці гарантії зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Якщо працівника було мобілізовано, підприємство видає наказ про увільнення працівника від роботи на строк мобілізації та збереження на цей час посади і середнього заробітку. Термін збереження робочого місця і середнього заробітку чинним законодавством не обмежений і діє весь строк мобілізації. Скорочення посади мобілізованого працівника, виходячи з приписів статті 119 КЗпП України, неможливе. Нарахування середньої заробітної плати мобілізованому працівнику здійснюється відповідно до постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Відсутність грошових коштів на рахунку підприємства не звільняє роботодавця від обов’язку виплати заробітної плати. Звісно, що це призведе до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати перед мобілізованим працівником. Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді штрафу за порушення гарантій мобілізованим працівникам. Звільнення роботодавця від штрафу за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці можливе відповідно до статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якщо є можливість довести, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтерміновано до моменту відновлення діяльності підприємства. Єдиний випадок, коли можна припинити виплати, це звільнення мобілізованого працівника у разі припинення юридичної особи шляхом ліквідації.
Консультації надаються в рамках виконання проєкту Тернопільського прес-клубу «Сприяння медіа реформам та розвитку регіональної журналістики».
Запитання можна попередньо надсилати на таку електронну адресу – Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
